Капітан пішов на обід, корабель захопили матроси

Чарльз Буковскі до останнього дня залишався тим, ким хотів. Він той, хто все життя годував собою слово, але уник його пастки. «Капітан пішов на обід, корабель захопили матроси» — щоденник останніх років його життя, який він почав писати за два з половиною роки до своєї смерті і закінчив за рік до неї.

Чим обідає Буковскі в ці роки, про що пише тоді, коли матроси з усіх сил намагаються захопити його корабель? Він пише про те, що споглядає з корабля: касирів на іподромі, коней, своїх дев’ятьох котів, надокучливих кореспондентів, улюблених композиторів класичної музики, критиків, комп’ютери, книжки інших письменників, куски безглуздості життя і, врешті-решт, кінець, що вже видніється на видноколі. Пише, як завжди, з ненавистю і ніжністю.

Для чого Буковскі пише у свої останні роки? Як завжди — для того, щоб врятувати свою власну задницю. Для чого ми знову читаємо Буковскі? Як завжди — для того, щоб врятувати свої власні задниці.